«Киевская Старина» (рус. Кіевская старина — Київська минувшина) — ежемесячный историко-этнографический и литературный журнал. Издавался в Киеве на русском языке в 1882—1907 годах (последний год — на украинском языке под названием «Україна»).

Журнал сыграл большую роль в развитии украинской культуры в Российской империи. С журналом сотрудничали известные историки, писатели, этнографы — Алексей Андриевский, Владимир Антонович, Дмитрий Багалей, Николай Костомаров, Павло Житецький, Орест Левицкий, Александра Ефименко, Александр Лазаревский, Александр Шрамченко, Владимир Щербина, Владимир Боцяновский и другие.

Від редакції

Починаючи нове діло—видання журнала «Україна»—почу­вало на собі обов’язок поперед усього виявити наші думки про найголовніші принципи, яких журнал наш буде держатися, та про той зв’язок, який зводить в одну лінію журнал «Україна» з журналом «Кіевская Старина», на заміну котрого «Україна» тепер виступає.

В кінці 1881-го року в Києві, з ініціативи Ф. Г. Лебединцева, склався гурток людей, який порішив докласти своїх сил до того, щоб розпочати в Києві-ж видання журналу, маючи на меті наукове розроблювання української історії в найширшім ро­зумінні цього слова. Часи були тоді такі, що не можна було й подумати зробити цей журнал справжнім органом українським, бо після указу 1876 року слово українське було в путах, а люди що кохалися в своїй рідній мові, не вільні були навіть при­людно висловити своє credo. Через це довелось обмежитись тіль­ки журналом «Кіевкая Старина», який по змісту своєму му­сив виконувати роль українського наукового місячника, а по формі примушений був являтись землякам не в своїй власній одежині, а в убранні російської державної мови. Важко було вести журнал, бо загальні цензурні утиски не давали простору захоплювати більш широкі національні питання, хоч би й розв’я- зувалися вони чисто науковим методом, а спеціальні утиски мови не дозволяли навіть поміщати вільно етнографічні матеріали: приміром сказати, слово москаль, яке скрізь вживається по укра­їнських піснях та казках, треба було або викидати, або замі­няти словом солдат. Та хоч і важко було видавати «Кіевскую Старину», проте робочий гурток працівників, які душу свою вкладали в це діло, вивели її на дорогу; не стало сили у першого редактора-видання, 0.Г. Лебединцева, — виступив на зміну його А. С. Лашкевич; смерть швидко підкосила цього щирого земля­ка нашого, — знайшлись нові люди, які повели діло дальше. Так. пройшло 25 год.* За цю чверть віку «Кіевская Старина» стала тією скарбницею, з якої тепер черпають наукові багацтва су­часні робітники на ниві науки та якою ще довго будуть користатися нові покоління. «Кіевская Старина» на протязі 25 років помалу завоювала собі становище українського органу, який всіма взнавався за єдиний національний прапор, хоч і невелич­кий, та проте прилюдно виставлений серед широких ланів Російської України. Ці 25 років існування «Кіевской Старины» дають особливу сторінку в історії українського культурного життя,— сторінку, ціну якої може колись складуть краще за нас об’єктивні історики останніх двох десятків літ 19-го віку в житті України.  Визнаючи себе українським органом, «Кіевская Старина» всіх сил докладала до того, щоб, удержуючи своє наукове об­личчя, по змозі виявляти себе все більше національною по формі. За останні роки пощастило їй добути собі право друкувати на українській мові не тільки етнографічні матеріали, а навіть белетристику, через що кожна книжка мало не на третю частину вигля­дала вже українською. В такім стані захопила її на кінці  1905 року нова течія в житті російському, коли одразу стало вільно друкувати не тільки книжки, а навіть щоденні часописи по укра­їнськи. В цей момент роль «Кіевской Старины», як прапора * українського, скінчилася: тепер можна цей прапор викинути скрізь по городах в українських часописах, аби тільки вистачило сил його понести.

    Закінчивши в 1906 році 25-й рік видання «Кіевской Ста­рины», редакція порішила не кидати, поки що, свого діла, а вести його далі, зберігаючи той-же дух, який був керманичем часопису за всі 25 год, цеб-то: спокійне, об’єктивне обговорення всіх сто­рін життя сучасного і минулого, не вдаючись в національний шовінізм — з одного боку, і не розпливаючись в утопіях все люд­ськості до забуття свого національного я. Ми хочем залишити «Україну»* як була і «Кіевская Старина», органом науковим, по­ширивши тільки зміст його, не обмежуючись історією минулого, а розглядаючи критично і всі сучасні події в швидкоплинних хвилях суспільного життя. Як доведеться нам виконати наші завдання— це буде залежати од щирої допомоги наших земляків.

• Высота, мм.: 295 мм
• Ширина, мм.: 210 мм
• Материал: медь, серебрение, полукожаный переплет, эмали, ручная работа
• Тираж: 1 экземпляр.